Вже одцвіла весна,
хлібами мріє літо,
У гомоні полів — прелюдія
життя.
Снується полем день,
і половіє жито.
І стежка виріши, обвітрена, крута.
І ніби я один, і ніби враз музично
Одвічна ця краса розкрилась лиш мені.
Та знову кличе брук, де місто, рідне, звичне,
І клопоти, і труд, й над озером вогні.