Я не забуду пісеньки
на сон
І добрих рук, потрісканих
в роботі...
Пекуче горе билось коло скронь - -
Навічно ти заснула
у скорботі.
Прибоєм весен гомонять
літа
І припливають
попід яворами...
В низькім поклоні хиляться жита
На стежку, що лягла крізь дні
до мами.
В колиску дивились зорі,
Місяць гладив русяві
голівки,
Нічка тишу тримала до ранку —
Хлопці спали,
А мати мріяла хлібом...
Красені росли з дубами,
Весна дарувала їм ніжність,
Літо пшеничило волосся.
Осінь простягала щедрість,
А мати хвилювалась...
Сини зросли, як соколи,
І світ відчинив їм двері.
Соколи злітались до неньки,
А мати тривожиться й досі,
І спогади краються з хлібом,
І рідко сини в неї — гості.
Завжди відкриті ворота.
Чисті постелі у хаті.
Сонцем зайнявсь коровай,
Бо мати чекає — синів виглядає.