Я піду у весну,
Де кохання причали,
І зажуру німу
Розтрушу над мовчанням.
Щоби знову весна
У серцях лебеділа,
Щоби доля ясна
Поміж нас променіла.
А знайду я кленовий міст,
Як в саду той кленовий лист,
Первоцвітом янтарну осінь
Заплету в твої білі коси.
Попливемо з тобою в світання
Під вітрилом довічним кохання,
Нерозгаданим і легкокрилим.
Ген, де юність обійми розкрила,
Де літа на кленовому мості
Понад світом зоріють як брості.
Перейду я літа,
Перейду я дороги.
Де кленові мости,
Де юнацькі тривоги.
Та згубились сліди
Ген у полі широкім.
Не вертають сюди
Наші юнії роки.