Під зеленим крилом весни,
Під червоним знаменом ранку,
При дзвоні сріблястих росин
Вийшов я на дорогу бранну.
Цілував я сліди дідів,
Що сприйняли жовтневу істину.
Їїхній поклик:
— За правду ходім! --
В долі, в серні паніки вміщений.
Шлях стелився в нові світи,
Молоді і такі розвеснені,
А по ньому зі сходу брати
Принесли нам свободу у вересні.
Шлях курився, співав, гримів,
Сипав сонцем у сорок п'ятому.
І в сльозах задзвеніла мідь,
Сум і радість прийшли до хати.
Я стояв тоді край села,
Без батьків, наодинці з дорогою
І здавалось:
Весна не цвіла,
Забіліла, як сум, тривогою.
А дорога – щаслива зоря –
Обняла і добром, і ласкою,
Я завжди по ній компас звіряв У прийдешнє моє, мов казку.
Вона в сніг мене новела...
Не забуду повік, що звідти,
З тої стежечки край села —
І земні, і космічні орбіти...