Твої хвилі повільні і тихі,
Як в ту осінь далеку і ранню.
На цім березі знали ми лихо,
А на тім — щастя й волі сіяння.
Край стогнав мій під кованим чоботом
У час дефи, «Бригідок», «Берези».
Та народ в непокорі молотом
Відклепав правди гострі леза.
І повстала в святім супротиві
Потолочена горем земля,—
Простелявся в прийдешнє щасливе
Іллічевої «Искры» шлях.
Радість в хвилях твоїх воскресла.
Заквітчались добром береги,
І заграли стобарвно весни,
Що в серцях ми своїх берегли.
Рідшій Збруче, перлино краю,
Дружби й миру рубіж святий.
Над тобою мости здіймають
Вересневі ясні небокраї —
У єдиній сім'ї брати! .